Витяжка без нормального виведення повітря — це просто вентилятор, який ганяє запахи по кухні. Половина проблем із задимленою квартирою і жирним нальотом на стелі виникає саме через криво зроблений вивід через стіну. Розберемось, як зробити це один раз і без головного болю потім.
Куди краще виводити повітропровід
Найпростіший варіант — вивести трубу назовні через зовнішню стіну кухні, якщо вона є. У панельних будинках з кухнею на розі це вирішується за пів дня. Гірше, коли кухня глуха, без виходу на вулицю — тоді доводиться або тягнути канал у вентиляційну шахту, або довбати стіну сусідньої кімнати чи балкона.
Головне правило — труба має йти найкоротшим шляхом і з мінімальною кількістю поворотів. Кожен вигин на 90 градусів забирає до 10-15% потужності витяжки. Тобто якщо у вас купа коліна на трубі, навіть потужна модель на 60 кубів буде тягнути як слабенька на 40.
Оптимальна висота отвору в стіні — на рівні кухонної шафи над плитою, зазвичай це 2-2,2 метра від підлоги. Нижче робити не варто — труба буде заважати меблям, вище — доведеться довше тягнути гофру чи пластиковий канал угору, а потім знову вниз до отвору.
Розрахунок діаметра отвору
Стандартний діаметр повітроводу для кухонної витяжки — 120, 125 або 150 мм. Дивитись треба на патрубок самої витяжки: якщо вихід 120 мм, а труба 150 — доведеться ставити перехідник, і це вже втрата тяги.
Отвір у стіні робиться на кілька міліметрів більший за зовнішній діаметр труби, з урахуванням утеплювача чи гільзи. Наприклад, під трубу 150 мм зазвичай свердлять отвір 160-170 мм — це дає запас для монтажної піни та решітки з клапаном ззовні.
Якщо стіна цегляна чи блочна — все простіше, коронка по бетону впорається за 15-20 хвилин. А от з панельною стіною товщиною 400+ мм іноді доводиться використовувати подовжувач для коронки або взагалі викликати майстра з алмазним свердлінням, бо побутовий перфоратор просто не витягне.
Інструмент, який знадобиться
Для наскрізного отвору потрібна коронка по бетону відповідного діаметра (120-160 мм залежно від труби), потужний перфоратор — щонайменше 900-1000 Вт, і подовжувач для коронки, якщо стіна товща за 25 см.
Ще стане в пригоді:
- рівень — щоб отвір йшов строго горизонтально, а не з нахилом углиб чи назовні;
- монтажна піна для герметизації;
- гільза (пластикова труба-обсадка) — вона захищає утеплювач стіни від осипання під час свердління.
Без гільзи в панельному будинку є ризик, що піна почне сипатися шматками з утеплювача всередину отвору, і потім доведеться це все вичищати.
Процес свердління — покроково
Спочатку розмічається центр майбутнього отвору. Тут важливо перевірити, що з іншого боку стіни немає проводки чи труб — актуально для сусідніх квартир або коли кухня межує з санвузлом.
Далі свердлять пілотний отвір невеликим свердлом наскрізь — це орієнтир, куди піде основна коронка. Потім встановлюють коронку потрібного діаметра і починають свердлити з невеликим нахилом назовні — буквально 2-3 градуси, щоб конденсат і випадкова волога стікали на вулицю, а не назад у квартиру.
Свердлити краще з перервами — коронка сильно нагрівається, особливо в бетоні. Якщо зупинки немає, є ризик перегріти сегменти алмазного напилення, і коронка почне тупитися швидше.
Коли отвір готовий наскрізь, у нього вставляється гільза або труба, простір навколо запінюється монтажною піною. Знадвору обов’язково ставиться вентиляційна решітка із зворотним клапаном.
Навіщо потрібен зворотний клапан
Це той елемент, про який часто забувають, а потім дивуються, чому взимку з кухні дме холодом, навіть коли витяжка вимкнена. Зворотний клапан не пропускає повітря з вулиці назад у квартиру, коли вентилятор не працює.
Клапан буває вбудований у саму решітку зовні, а буває окремим елементом на самій трубі всередині приміщення — так званий “метелик” або гравітаційний клапан з лопатями. Другий варіант надійніший, бо не замерзає і не забивається снігом чи листям знадвору, як це трапляється з зовнішніми решітками восени.
Якщо будинок стоїть на протязі чи кухня виходить на вітряну сторону, краще ставити обидва варіанти одразу — і зовнішню решітку з клапаном, і внутрішній зворотний клапан на трубі перед виходом у стіну.
Типові помилки при монтажі
Найчастіша помилка — це занадто довгий шлях повітроводу з купою поворотів. Люди хочуть сховати трубу за шафами, ведуть її через всю кухню, роблять два-три вигини — і в результаті потужна витяжка працює як слабенька, а шум від турбулентності повітря в трубі стає набагато сильнішим.
Друга проблема — відсутність нахилу отвору назовні. Якщо труба йде рівно або, ще гірше, з нахилом усередину приміщення, конденсат і дощова вода під час негоди стікають прямо в квартиру.
Ще одна поширена штука — економія на гільзі в панельних будинках. Здається, дрібниця, але без неї утеплювач в стіні з часом обсипається, а разом з ним падає і теплоізоляція всього отвору — взимку там буде відчутно дути.
Також трапляється, що люди беруть трубу меншого діаметра, ніж патрубок витяжки, “бо була в наявності”. Це відразу знижує потужність системи на 20-30%, і жодні налаштування витяжки це не компенсують.
Коли краще довірити роботу майстру
Свердління наскрізного отвору в панельній стіні товщиною понад 350-400 мм — це вже не той рівень складності, який варто робити самостійно без досвіду. Побутовий перфоратор може просто не витягнути, коронка застрягне, а стіна може пошкодитися.
Так само варто звертатися до фахівця, якщо кухня знаходиться в багатоквартирному будинку і виведення планується у вентиляційну шахту — там є нюанси з нормами, і самовільне втручання може створити проблеми з тягою у сусідів на інших поверхах.
Якщо ж стіна цегляна чи це приватний будинок з газобетонними чи піноблочними стінами — тут цілком реально впоратися самому за наявності перфоратора та коронки відповідного діаметра, витративши на все годину-півтори разом з герметизацією.
Правильний вивід витяжки — це не про красиву трубу на стіні, а про робочу систему, яка справді витягує запахи і пар, а не ганяє повітря туди-сюди. Коротка траса, вірний нахил, гільза там де потрібно, і зворотний клапан — ось і весь секрет. Все інше — деталі, які кожен підганяє під свою кухню.